Новини

Соціальні проблеми міста Бахмут

24 Лютого 2017

Громадська організація «Фундація.101» провела дослідження «Соціальна ситуація в прифронтових містах, проблеми внутрішньо переміщених осіб, короткострокових візитерів та місцевих жителів – на прикладі міста Бахмут». Подробиці й результати якого представила в програмі «Київ-Донбас» на Громадському радіо керівник дослідження Галина ЯНЧЕНКО.

Розкажіть, будь ласка, як довго тривало дослідження та які соціальні групи і, головне, в яких містах були опитані? Чи ви працювали лише в межах Бахмута?

Проведене дослідження — це соціальний зріз ситуації в прифронтових містах. Коли ми говоримо про проблеми Донбасу на нашій мирній території, ми переважно говоримо про обстріли, іноді — про людей, які залишилися на окупованій території. Але в суспільному дискурсі практично не підіймаються проблеми прифронтових міст, тобто тих населених пунктів, які розташовані зовсім близько до лінії зіткнення. Тому ГО «Фундація.101» вирішила провести дослідження, щоб з’ясувати, наскільки ситуація в прифронтових містах є проблемною, в чому найбільші труднощі, з якими зіштовхуються як мешканці цих міст, так і внутрішньо переміщені особи (ВПО), які в них живуть.

Давайте почнемо з методології. Власне, дослідження проводилося шляхом збору глибинних інтерв’ю з експертами, кожна розмова з респондентом в середньому тривала годину. Всього ми провели 46 таких інтерв’ю, зібравши великий обсяг даних. Наші експерти ділилися на чотири категорії. По-перше, це внутрішньо переміщені особи, які постійно проживають в місті Бахмут. До другої категорії увійшли так звані короткострокові візитери, тобто люди, які проживають на окупованій частині Донецької області, але час від часу приїжджають на підконтрольну території, щоб вирішити свої проблеми. Третя категорія людей, з якими ми проводили інтерв’ю — це члени та керівники громадських організацій та волонтерських ініціатив, котрі впритул займаються проблемами Сходу, ВПО, допомогою армії тощо. Останньою групою експертів виступили представники органів влади, зокрема тих управлінь, департаментів, соціальних служб, які надають послуги, інформацію, допомогу внутрішньо переміщеним особам і короткостроковим візитерам.

Скажіть, чому саме місто Бахмут? Чим воно показове? Чому не взяли, наприклад, Краматорськ або Слов’янськ?

Ціллю було дізнатися, як живуть міста, найближчі до лінії фронту. Якщо, для прикладу, взяти відстань від населеного пункту Майорськ, де розміщено КПВВ, до Бахмуту, то там приблизно 30-50 км. Якщо ж брати відстань від Краматорська, там більше 100 км. Насправді, для людей, які часто бувають в Донецькій області і не нажахані військовою пропагандою, Краматорськ і Слов’янск абсолютно мирні міста, куди короткострокові візитери, як ми їх назвали, туди не доїжджають, за рідкісним винятком. А Бахмут — це місто, в яке щоденно приїжджають тисячі людей з окупованої території.

Наскільки охоче йшла на контакт саме категорія «короткострокових візитерів»?

Скажімо так, це було нелегко. Але методологія якісних досліджень передбачає грошову компенсацію респонденту за витрачений час, якщо участь у дослідженні займає у нього багато часу — це практикується для глибинних інтерв’ю або фокус-груп. Завдяки тому, що методологія дозволяє подібне, ми заохочували наших респондентів невеликим гонораром.

Які проблеми показало дослідження і опитування?

Нам цікаво було зрозуміти, з якими проблемами зіштовхується, по-перше, прифронтове місто, як воно виглядає після початку військових дій два роки тому. По-друге, нас цікавили проблеми ВПО, які осіли й постійно живуть в Бахмуті. По-третє, проблеми, з якими стикаються короткострокові візитери. Пропоную в такому порядку розглянути їх більш детально.

Якщо говорити про те, як місто «відчуло» на собі близькість лінії фронту, що багато ВПО і короткострокових візитерів, найяскравіший факт — те, наскільки збільшилася чисельність населення. До війни, згідно відкритих джерел, в Бахмуті проживало приблизно 200 тисяч осіб. Зараз в соціальних службах зареєстровано 78 тисяч ВПО тільки в місті Бахмуті. Фактично, в місті додалося 50% населення. Збільшення населення призвело до змін, які відбулися в місті — і це не тільки негативні, але й позитивні зміни, що зазначали наші експерти. Що стосується позитивних змін, то говорять наступне. Перше, в місто переїхала певна частина економічно активного населення. Згідно статистичних даних, лише в місті перереєструвалося близько тисячі юридичних осіб, як фізичні особи підприємців, так і великі юридичні особи. Наприклад, в Бахмут переїхав Горлівський інститут іноземних мов, Донецьке вище училище олімпійського резерву. У зв’язку з переїздом, у тому числі економічно активного населення, деякі представники корінного населення відзначили можливість знайти цікаву роботу, якої раніше не було і не могло бути в місті.

Наскільки це вплинуло на розвиток інфраструктури міста? Чи почало воно активніше жити?

Насправді, це друга позитивна зміна. Експерти зазначають, через те, що місто близько знаходиться до лінії фронту, є значна увага міжнародних організацій, донорів та організацій, які надають технічну допомогу. Завдяки їхньому сприянню вдалося відновити і відремонтувати ряд інфраструктурних об’єктів: кілька гуртожитків, навчальні заклади, лікарню. Це другий позитивний ефект для міста.

З якими викликами зіштовхнулося місто?

Першим негативним наслідком є підвищення середньоринкових цін на споживчі товари. Це відзначили всі без винятку експерти. В Бахмуті все дорожче, ніж в сусідніх маленьких містах. В першу чергу, через те, що щоденно сюди прибувають тисячі людей з окупованої території. Тобто є попит, відповідно, ціни ростуть.

Але ці ціни дешевші, ніж на окупованих територіях. Тому все одно попит є. Власне, це є одним з чинників, чому люди їдуть в такі короткострокові візити.

До речі, короткострокові візитери відзначають, що ціни не лише менші, але й товари значно якісніші. Вони не можуть придбати товари такої якості на окупованій території. В цілому, там є споживча криза.

Другим негативним наслідком є збільшення навантаження на інфраструктуру. Ми розуміємо, що місто розраховано на одну кількість населення, відповідно, всі соціальні служби, ті самі медичні чи навчальні заклади, розраховані обслуговувати певну кількість людей. Вони фінансуються з міського бюджету. І коли місто суттєво розростається, це навантаження на міську інфраструктуру і на міський бюджет.

Третя проблема, яку, щоправда, відзначали не всі експерти, лише частина з них — це збільшення рівня злочинності в місті. Найперше це пов’язане з погіршенням добробуту громадян. По-друге, через легкодоступність зброї. І по-третє, це те, що злочинці можуть легко і швидко сховатися за лінією фронту, де українські правоохоронці не зможуть притягнути їх до відповідальності.

Останнім викликом, з яким зіштовхнулося місто, є суттєве зростання навантаження на соціальні служби. Всі, хто цікавився ситуацією, чули, що присутні денні й нічні черги в пенсійному фонду тощо. Знову ж таки, всі ці служби, які надають інформацію, соціальні послуги, різні довідки населенню, розраховані на певну кількість населення, вони фінансуються з міського бюджету, відповідно до потреб. Коли місто навантажене додатково ще короткостроковими візитерами, то, звичайно, ці соціальні служби просто не витримують. В них теж з’являється багато проблем, серед яких плинність кадрів і, в цілому, втома і вигорання їхніх працівників.

Чи намагаються вони вирішувати ці проблеми, адже основна хвиля переселенців була ще кілька років тому, і ця проблема не є новою?

На наше здивування, місто відносно оперативно реагує на проблеми, намагається створювати умови як для ВПО, так і для короткострокових візитерів. Наприклад, серед проблем, з якими дуже часто стикаються короткострокові візитери, є дуже довга дорога. В середньому, на дорожній коридор, що веде до Бахмута, люди витрачають 5-6 годин. Через це вони прибувають до міста в другій половині дня і не встигають виконати всі заплановані справи, особливо, якщо це отримання якихось довідок, соціальних виплат тощо. Це змушує їх залишатися на ніч. Це для них дорого, треба шукати житло тощо. Щоб відреагувати на цю проблему, в місті створили два колективних центри, свого роду гуртожитки, де короткострокові візитери можуть зупинитися через доступні ціни. Для внутрішньо переміщених осіб теж намагалися створювати можливості, надавали житло. На сьогоднішній день велика кількість ВПО проживають в гуртожитках. Раніше навіть проживали в лікарнях, але вони були звільнені для потреб міста. В принципі, є реагування.

Те, що стосується соціальних служб, проблема полягає в тому, що зарплата в соціальних робітників дуже мала, навантаження дуже велике. Соціальне напруження — ще більше, тому що багато людей в черзі, людина цілий день працює, залишається після роботи, аби закрити справи. Тобто працівники соціальних служб знаходяться в постійному стресі. Ще минулого року голова Донецької військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський пропонував перерозподілити кошти, які планувалися на всю Донецьку область, на ту частину, яка знаходиться під контролем України, для того, щоб, в першу чергу, збільшити заробітні плати державним службовцям і працівникам соціальних служб, враховуючи, що вони несуть додаткове навантаження, обслуговують велику частину населення з тієї території. Але, на жаль, цю ініціативу Жебрівського не підтримала влада національного рівня. На нашу точку зору, це було неправильне рішення. У наших рекомендаціях, розміщених наприкінці звіту, ми пропонуємо владі національного рівня розглянути можливість виділити додаткові субвенції як для інфраструктурних потреб і відновлення області, так і для того, щоб збільшити заробітні плати, а, подекуди, збільшити штат в органах влади, соціальних службах, які обслуговують місцеве населення і короткострокових візитерів.

Давайте поговоримо про соціальне напруження. Розкажіть, будь ласка, як будуються відносини тих людей які живуть там, з тими, хто приїжджає. Це люди однієї області, більш-менш однакового менталітету. Але проблеми є.

Так, ми задавали це питання. Нам було дуже цікаво отримати відповідь. Якщо, умовно кажучи, у Львові, Києві чи іншому місті відсоток ВПО мізерний, мало впливає на життя в місті, то в Бахмуті — це колосальний вплив. Змінилося все. Нам відповідали, що немає такого єдиного стереотипного ставлення як до ВПО, так і до короткострокових візитерів. Тому що все залежить від конкретної людини серед внутрішньо переміщених осіб чи короткострокових візитерів. Загалом до ВПО, які сидять на соціальних подачках, пільгах міжнародних організацій і державного бюджету, до них ставлення радше негативне або просто нейтральне, немає до них якоїсь великої любові. До людей активних, прогресивних, які переїхали з великих міст, привезли з собою кошти, які перевезли з собою бізнес, до них ставлення, принаймні наших експертів, дуже позитивне, бо, кажуть, вони сприяють розвитку міста.

До короткострокових візитерів ставлення теж різне. Є люди, які їм співчувають: вони нещасні, бідні, живуть під обстрілами, їм теж хочеться їсти, вони приїжджають до нас, що поробиш. А є ставлення як такого роздратування: вони створюють нам багато незручностей.

А як щодо ставлення короткострокових візитерів до громадян, які приймають їх у своєму місті, і, власне, до населення підконтрольної частини?

Негативних висловлювань з цього приводу не чули.

А якщо така ситуація: в невеличкій Станиці Луганській декілька банкоматів. Коли настає час виплат заробітної плати чи пенсій, люди з окупованої території приїжджають, знімають всі гроші з банкоматів, а жителі населеного пункту вимушені їхати в інше більше місто, щоб отримати кеш.

Наші експерти теж говорили про таку проблему, що є певні незручності, які створюють короткострокові візитери. Але з іншого боку, пройшло вже два з половиною роки від початку активних бойових дій. І, насправді, за цей період людина, хоче чи не хоче, пристосовується. Так і місцеве населення, воно почало звикати. Так, є певні незручності, але місцеві нам говорили, що вони стараються не ходити в супермаркети до 16 години, тому що там величезні черги, приходять або пізніше, або на вихідні тощо. Були люди, які казали, що є проблема зняти готівку в банкоматі: ідеш на роботу — її ще не привезли, ідеш з роботи — її вже повигрібали. Але, насправді, якщо людина розумна, якщо включає критичне мислення, вона зрозуміє, що цю проблему створюють не короткострокові візитери, не через них немає готівки, а через те, що служби організацій, які повинні забезпечувати цим — не забезпечили. Велика частина ВПО і короткострокових візитерів знімають кошти в Ощадбанку. Ну, вибачте, Ощадбанк же ж знає, які проблеми виникають у нього в тих прифронтових містах. Чому керівництво локальних відділень не замовляє більше готівки?!

І знову ж таки, проблема не є новою. Вона не з’явилася сьогодні.

Абсолютно. Можливо, тому що наші експерти — це ті люди, які включають критичне мислення, розуміють цю проблему, бачать, що корінь проблеми не в тому, що ВПО вигрібають всю готівку, а в тому, що банки не забезпечують нормальної роботи.

Чи цікавилися ви під час свого дослідження, що робити з окупованими територіями, чи варто їх відокремлювати? Адже багато сімей розділені лінією зіткнення.

Конкретно такого питання ми не ставили, бо намагалися глибоко зрозуміти вищезазначені проблеми. Але це правда, дуже багато родин розділено. Коли ми приєднаємо окуповані частини Донецької і Луганської області, однозначно, ми зіштовхнемося з деякими проблеми, зокрема їхньої інформаційної адаптації. Під час інтерв’ю з короткостроковими візитерами ми цікавилися, «чи ви знаєте щось про реформи, які відбуваються в Україні», «звідки ви отримуєте інформацію», «якій інформації ви довіряєте». От що вони говорять про інформацію: телебачення переважно російське, до українського телебачення доступ мають ті, в кого є супутникові антени, і хочуть включити українське телебачення, найлегше інформацію знайти через інтернет, тому що сайти не блокуються. Але коли задавали питання щодо реформ в Україні, — наприклад та сама реформа поліції, про яку чула, напевно, кожна людина в нашій країні, — жоден з наших респондентів не відповів про конкретну реформу. Навіть ті, хто говорив, що щось знає, коли ми питали, про які саме, у людини був ступор. Вони зараз перебувають в повній інформаційній ізоляції, фактично ці два з половиною роки вони інформаційно відрізані. Нам потрібно вже зараз працювати над тим, щоб вони почали отримувати інформацію, щоб розуміли, як відбувається життя в Україні — що ми не «хунта», що не їмо «руськіх младєнцєв» тощо. Пізніше нам потрібно буде витратити багато зусиль для того, щоб їх інформаційно повернути в поле України.

Чи цікавилися ви, наскільки легко перетнути лінію розмежування? Наскільки ця проблема є актуальною? Чи настільки все вирішено, що ця процедура проходить легко?

По-перше, це залежить від того, який саме блокпост. По-друге, що ми маємо на увазі, говорячи «легко» чи «не легко». Основна проблема — довготривалість процедури. Якщо раніше, влітку 2014 року, всі відзначали, що в середньому від міста з окупованої території до міста на українській території у них займало одну-дві години добратися, то на сьогоднішній день по інших блокпостах — це в середньому три години, по КПВВ «Майорське» — це п’ять годин. Через те, що є перевірка з нашого боку, через те, що є перевірка зі сторони терористичних угрупувань — цей процес став тривалішим за часом. Це основна проблема. Що стосується отримання пропусків, то після введення онлайн подачі документів, такої проблеми вже нема. Подекуди стикаємося з тим, що є люди, які заробляють на чергах — перевізники, таксисти намагаються якось обдурити або дати якийсь хабар, щоб якнайшвидше пропускали через КПВВ. Ось такі проблеми є. Проте щоб хтось критично не міг перетнути контрольний пункт в’їзду-виїзду — цього нема.

«Каратєль» рейтингує: червень 2017 року
5 Липня 2017

«Каратєль» рейтингує: червень 2017 року

За оцінками користувачів додатку

Детальніше
«Каратєль» рейтингує: квітень-травень 2017 року
6 Червня 2017

«Каратєль» рейтингує: квітень-травень 2017 року

За оцінками користувачів додатку

Детальніше
Андрій БОГДАНОВИЧ про мобільний додаток «Каратєль»
21 Квітня 2017

Андрій БОГДАНОВИЧ про мобільний додаток «Каратєль»

В Українському кризовому медіа-центрі

Детальніше