Новини

Чи відповідає Україна за виплати пенсій на окупованих територіях?

3 Листопада 2016

27 жовтня 2016 року громадські організації «Фундація.101» та «Український інститут майбутнього» провели круглий стіл на тему: «Вплив резолюцій ПАРЄ на українську політику щодо окупованих територій. Чи відповідає Україна за виплати пенсій і соціальної допомоги на окупованих територіях?».

Під час заходу учасники круглого столу обговорили резолюцію №2133, яка була прийнята 12 жовтня 2016 року Парламентською асамблеєю Ради Європи (ПАРЄ), четвертий пункт якої містить таке: «У відповідності до норм міжнародного права, Російська Федерація, яка де-факто здійснює контроль над цими територіями, несе відповідальність за захист їх населення. Тому Росія повинна гарантувати права людини для всіх жителів Криму, “ЛНР” та “ДНР”.».

Прийняття цієї резолюції дозволяє по-новому подивитися на зобов’язання України щодо виплат пенсій та соціальної допомоги на окупованих територіях — чи має Україна продовжувати виплати та які наслідки прийняття резолюції ПАРЄ для окупованих територій.

До участі в круглому столі були запрошені народні депутати України, представники міністерств та відомств, громадських та благодійних організацій, засоби масової інформації та інші зацікавлені особи.

Представляємо вашій увазі виступи спікерів.

Олександр Євсєєв, громадська організація «Український інститут майбутнього»:

Пропоную зупинитися на кількох моментах в резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи, адже потрібно дуже чітко уявляти собі, що вона собою представляє, чи створює якісь обов’язкові правові передумови і якого роду вони. В самому тексті резолюції є кілька формулювань, яких раніше наші західні партнери намагалися уникати. Перш за все важливо, що «ДНР» і «ЛНР» проголошені державами де-факто.

Слід сказати, що поняття держави де-факто, якщо говорити мовою права, істотно відрізняються від зон безправ’я, сірих зон або навіть квазідержав. З точки зору міжнародного права, держава де-факто характеризується двома особливостями:

  • держава де-факто має певні стабільні правові інститути чи квазіправові інститути, які здатні контролювати ситуацію протягом досить тривалого часу, а іноді навіть протягом десятиліть, і це, швидше за все, свідчить про «зраду», про те, що наші західні партнери вже змирилися, що ці території все-таки відійшли від України в тій чи іншій мірі;
  • держава де-факто не може існувати без якогось потужного зовнішньополітичного актора, по суті, економіка держав де-факто тримається на одному лише зовнішньополітичному акторі, який надає подібного роду територіям всіляку підтримку.

І ось визнання таким зовнішньополітичним гравцем, без якого «ЛНР» і «ДНР» не може існувати, Російську Федерацію, що закріплено в п’ятому пункті резолюції, каже, що західна спільнота бачить саме Російську Федерацію не тільки винуватицею наших бід, але й визнають, що саме РФ контролює на сьогоднішній день бунтівні території.

Виникає питання: наскільки ця резолюція ПАРЄ, незалежно від її вигідних або невигідних для України оцінок, має зобов’язуючу силу для міжнародних судових трибуналів? Адже чи не кожен з учасників нашого круглого столу зіткнеться з тим, що єдине місце, де можуть переселенці з Донбасу і жителі, які постраждали в результаті війни, добитися справедливості — або національні суди, або, найчастіше, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). Нам, юристам і правозахисникам, украй важливо розуміти, наскільки ця резолюція ПАРЄ має зобов’язуючу силу для ЄСПЛ.

Аналіз практики ЄСПЛ підводить нас до того, що даний судовий орган не пов’язаний, принаймні юридично, жодними документами, що виходять від політичного органу, яким є ПАРЄ. У «внутрішній кухні» ЄСПЛ використовується автономне тлумачення понять.

ЄСПЛ не пов’язаний ні змістом, який входить до відповідного поняття в національному законодавстві держав-учасниць конвенції, ні баченням, яке закладене в актах «soft law», яким є ПАРЄ. Отже, не можна говорити про те, що тільки на підставі резолюції №2133 Україна може повністю відмовитися від виплат жителям Донбасу і від даних територій, тому що, з точки зору ПАРЄ, вони знаходяться під ефективним контролем Росії.

Цей комплекс проблем Європейського суду з прав людини ще тільки треба буде розв'язати. Дуже не хотілося б, щоб ми сьогодні починали святкувати перемогу, фактично не маючи її в руках.

Наталія Веселова, народний депутат України:

Олександре, думаю, ви дуже багатьох розчарували, адже багато хто уже почав святкувати перемогу. Проте, незважаючи на розкриті вами негативні сторони цієї резолюції, вона все ж таки має позитивний вплив на ту ситуацію, яка відбувається в Україні, включно з розумінням ситуації в Україні на міжнародному рівні. Нарешті міжнародні партнери визначилися, що в Україні відбулася озброєна агресія Російської Федерації. Тепер ми можемо відштовхуватися від цього факту і працювати далі, тобто резолюція ПАРЄ — це така собі відправна точка і нашою метою є визначитися із наступними кроками задля захисту України, її громадян; щоб все ж таки притягнути до відповідальності країну,що здійснила агресію щодо нашої держави.

Те, що стосується резолюції і обов’язків України перед своїми громадянами (п. 17.3, в якому йдеться про те, що «Україна має спростити, наскільки це можливо, повсякденне життя мешканців непідконтрольних територій і переміщених осіб з цих районів за рахунок скорочення адміністративних процедур щодо доступу до виплати пенсій і соціальної допомоги та сприяння жителям до правосуддя, шляхом належного оснащення та кадрового забезпечення судів у районах підконтрольних уряду...»), то цей пункт якраз стосується української влади. Мабуть, ця резолюція повинна стати таким поштовхом для відновлення діалогу із владою щодо врегулювання цього питання. Тому що ще рік тому всі соціальні виплати та виплати пенсій були прив’язані до довідки внутрішньо переміщеної особи, тому був розроблений механізм виплати цієї допомоги для громадян, що проживають на непідконтрольній території.

Всі ми знаємо, що Крим та непідконтрольна територія Донбасу — невід’ємна частина України, а люди, які там проживають, мають паспорт громадянина України і мають право користуватися Конституційними правами та правами, що надаються законодавством України. В одному із рішень ЄСПЛ визначено, що пенсія визнається майном людини, тобто позбавляючи громадян України пенсій, українська влада здійснює злочин. Потрібно напрацьовувати механізми, через які б реалізовувалося право людей на отримання соціальної допомоги та пенсій, які передбачені законодавством.

Ольга Гвоздьова, громадська організація «Донбас СОС»:

Підійду до питання не з юридичної точки зору. Зверну увагу на те, яка у нас кінцева мета. Якщо такою метою можна вважати відновлення територіальної цілісності України, то ми маємо зробити все, щоб підтримувати зв’язок з громадянами, які зараз перебувають на непідконтрольних уряду територіях. Фактично, як сказала пані Наталя, у нас вже є механізм, за допомогою якого люди, що знаходяться на непідконтрольних територіях можуть отримати соціальні виплати. Він працює, проте породив таке явище, як «пенсійний туризм». Це сталося тому, що у громадян, які лишилися на непідконтрольних територіях, немає іншого виходу, окрім як користуватися тим механізмом, який їм надала держава, а саме — виїжджати, реєструватися як внутрішньо переміщена особа та отримувати пенсію, на яку вони мають право, згідно ст. 46 Конституції України.

Я би хотіла розділити питання пенсії та питання всіх інших виплат, оскільки, як вже було сказано, відповідно до рішення ЄСПЛ, пенсія визнається майном і це першочергове питання держави — забезпечити виплату пенсій. Єдине, що ми маємо визнати, що людині не потрібно отримувати якусь довідку, їй не потрібно брехати собі і державі про те, що вона — внутрішньо переміщена особа. У нас є пенсійні фонди, які виведені, чому ми не можемо забезпечити, щоб люди реєструвалися, як вони зараз реєструються як внутрішньо переміщені особи, щоб вони виїжджали і отримували свої пенсії. Але, на жаль, зараз ми покриваємо лише одну групу людей — людей мобільних, хоча б тут ми можемо вже це забезпечити.

Але є і друга група — маломобільні особи. Тут маємо виробити такий механізм, щоб ми розуміли, що кошти до таких людей доходять. Для такого контролю є необхідною співпраця з міжнародними організаціями, які перебувають там. Тобто механізм є, але ми як громадськість не бачимо навіть діалогу серед державних органів про те, щоб такий механізм запровадити.

Знаєте, на нашу гарячу лінію телефонують люди, які насправді чекають повернення України, вони не розуміють, чому вони працювали все життя на державу, сплачували податки і зараз вони просто позбавлені можливості отримувати свою пенсію. Буквально, ми даємо їм наступний меседж — держава позбавила їх законного права і взагалі про них забула. Тому я б хотіла звернути увагу на те, що ми можемо справді виступати тут не як об’єкт, а як суб’єкт, і подавати протилежний по значенню меседж громадянам, що перебувають на непідконтрольній території, що ми про них дбаємо, ми про них не забули, і є можливість зв’язку. Механізм із забезпечення пенсійних виплат може бути одним із прикладів підтримки такого зв’язку.

Олександра Дворецька, благодійна організація «Благодійний фонд «Восток-СОС»:

Цікаво, коли тільки з’явився текст резолюції, було таке враження, що читаючи перші пункти, ми ставали такими радісними, що до пункту 17 і не дочитали. Але варто врахувати, в перекладі об’єднали два пункти і вийшло так, що пункту 17.3, який є в офіційному тексті, у перекладі випав. У резолюції немає дискусії щодо того, чи є обов’язок виплати пенсій для жителів непідконтрольних територій та внутрішньо переміщених осіб. Лише перші пункти резолюції стосуються того, що Україна не може бути відповідальна в повній мірі за те, що людину катують, позбавляють її майна, а її права не забезпечуються на непідконтрольних територіях, бо Україна немає можливості здійснювати правоохоронну та слідчу діяльність на непідконтрольних територіях. Однак позитивні зобов’язання щодо соціального захисту, які зазначені в Конституції, і в плані пенсійних виплат, ніхто резолюцією ПАРЄ просто не знімав, документ навпаки акцентує увагу на те, що держава зараз має дуже сильні адміністративні процедури верифікації, перевірки внутрішньо переміщених осіб, обмеження вибору банку (Ощадбанк), тобто адміністративні процедури для внутрішньо переміщених осіб значно складніші, ніж для жителів інших областей. На це неодноразово вказували і громадські активісти, і міжнародні організації. Були проведені парламентські слухання, зокрема одне стосувалося загалом внутрішньо переміщених осіб та непідконтрольних територій, тоді як інше — стосувалося Криму. І в тому, і в тому тексті рекомендацій парламентських слухань зазначається ось це обов’язкове позитивне зобов’язання держави, що цю проблему треба вирішити.

На рахунок того чи вважати це перемогою, я, наприклад, не вважаю це перемогою — зняття зобов’язань з держави, коли ми не говоримо про те, яким чином ці люди будуть забезпечувати свої права. Бо, як мені відомо, жителі Донецької та Луганської області, на відміну від жителів Криму, не мають права звернутися з приводу виплати пенсій до Пенсійного фонду Російської Федерації. Тобто не можна казати про ефективний контроль в цьому випадку, про те що пенсійне забезпечення може здійснювати держава-окупант. Тому, коли Україна каже «ми не будемо більше платити», це нагадує такого «мєлкого лавочніка», який просто каже, що ми тут можемо зекономити і ми будемо це робити, хоча жодного законодавчого підґрунтя для цього немає. Але я святкую перемогу щодо п. 17.3 резолюції ПАСЕ, цей політичний орган вказав на позитивні зобов’язання держави щодо соціальних виплат і пенсій для жителів непідконтрольних територій.

Інше питання — модальність виплат, що обговорюються. Мова не йдеться про виплати на непідконтрольних територіях, маються на увазі виплати людям, що проживають на такій території в принципі. Тобто ця модальність і повинна далі обговорюватися. Наприклад, мобільні групи населення можуть виїжджати і переоформляти пенсії на підконтрольних територіях, але є і маломобільні групи населення. І перш за все ми маємо обговорювати питання забезпечення цих груп населення, наприклад, шляхом залучення міжнародних неполітичних організацій, на кшталт «Червоного хреста». Але просто сказати, що ми не можемо завезти в Луганськ мішок коштів і тому ми не будемо платити жодній особі, що проживає на непідконтрольній території, навіть якщо вона приїде і скаже, що є громадянином України і має на це право, вона отримає список процедур, який має обов’язково виконати. Моменти, так звані «запобіжники» — видача довідки тимчасово переміщеної особи, оформлення картки в Ощадбанку тощо — звісно також можна обговорювати, але тільки після того, коли держава гарантує, що будуть розроблятися механізми забезпечення непідконтрольних територій цими виплатами. Адже в нашій Конституції сказано, що повинні, тому давайте говорити як і що ми будемо з цим робити.

Сергій Мокренюк, громадська організація «Євромайдан-Крим»:

Для мене теж не стоїть питання «повинні платити чи ні», оскільки наше законодавство це прямо передбачає. Я поки не почув жодного правового аргументу чому ні. Якщо розглядати цю резолюцію, то, на мою думку, необхідно трохи інакше до неї ставитися, бо всі ми розуміємо, що вона не є імперативним документом, а носить рекомендаційний характер. Ця резолюція є, по суті, позицією Ради Європи щодо певного питання. Якщо ми звернемося до тексту резолюції, то можна помітити такі вирази як «асамблея закликає», тобто даний текст можна вважати вказівками щодо майбутніх дій України та Російської Федерації.

Важливим в цьому документі вважаю наступне: що асамблея не ставить під сумнів два моменти — Російська Федерація відповідальна за дії, що відбуваються на Сході України та держава Україна має забезпечити життєдіяльність жителів непідконтрольних територій. З першого погляду в цьому можна побачити певне суперечності, але, як на мене, жодних суперечностей нема. В цьому варто вбачати тенденцію щодо ставлення до подій на Сході України та в Криму.

Великим проривом можна вважати те, що серед загальних питань вказані і дуже конкретні речі, зокрема заклики до Російської Федерації про припинення переміщення ув’язнених з Донецької, Луганської областей та Криму на територію РФ. Це принциповий момент, визнання якого Радою Європи свідчить про те, що цей факт дійсно мав місце. Це заклик повернути тих в’язнів, що виявляють бажання відбувати покарання на території України. Наприклад, ми знаємо, що в Криму на початок окупації з місць відбування покарання було переміщено 3400 осіб на територію Російської Федерації, а якщо врахувати статистику, згідно якої в Росії виноситься приблизно 2-3 тисячі обвинувальних вироків щороку, які передбачають покарання у вигляді позбавлення волі, то ми бачимо, що ця цифра досить велика, і це все громадяни України, а в Резолюції прямо прописано, що вони знаходяться на території РФ. Це стосується і в’язнів з Донецької і Луганської областей, які ми знаємо теж були переміщені на територію Російської Федерації. І тенденція Ради Європи дуже проста — жителі непідконтрольних територій є громадянами України, а отже обов’язком держави України є забезпечення належного існування цих громадян, і пенсії є лише складовою частиною цього забезпечення.

Підсумовуючи, можу сказати, що для мене абсолютно не стоїть питання, чи має Україна виплачувати пенсії жителям непідконтрольних територій, адже це очевидно, що має. Я би хотів почути якісь конкретні аргументи проти цього. Олександра дуже влучно сказала, що всі аргументи проти того, чи має Україна виплачувати пенсії, зводяться умовно до труднощів безпосередньо з доставкою грошей в Донецьк, але ж ніхто до цього і не закликає. Я вважаю, що таку логіку можна вважати звичайною маніпуляцією і на це не варто реагувати, бо всі питання: як доставити кошти, на що вони будуть витрачатися, кому вони потраплять безпосередньо і точно — це вже не наша справа. Для прикладу, якщо людина вчинила злочин, її притягають до кримінальної відповідальності, але пенсію їй мають виплатити, бо це є громадянин України.

Лідія Кузьменко, Агентство ООН у справах біженців:

Хотіла б розвинути далі думку Олександри та Сергія щодо того, що наш сьогоднішній захід присвячений резолюції ПАРЄ. Ми маємо виходити з того, що це все ж таки політичний документ, але важливим є те, що в ньому закріплений обов’язок України забезпечувати права власних громадян, незалежно від того, чи наявний в неї ефективний контроль над певними територіями. Скажімо, ні в кого не виникає питань щодо необхідності консулів захищати права громадян України поза межами території України, ми навіть не задаємося таким питання. Резолюція ПАРЄ 2133 повністю відповідає позиції Європейського суду з прав людини щодо обов’язків держави, частина якої не знаходиться під її ефективним контролем. ЄСПЛ підкреслює, якщо територія є частиною визнаною за міжнародним правом територією держави, то ця держава має застосовувати усі можливі дипломатичні, економічні, політичні засоби задля забезпечення прав людини на таких територіях. Резолюція ПАРЄ — це один з багатьох міжнародних документів, які підтверджують повноту суверенітету України і щодо Криму, і щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, тому питання, чи намагатися забезпечувати права людини не має стояти, а мають здійснюватися конкретні кроки щодо їх забезпечення.

Буквально вчора отримала відомості із штаб-квартири ООН. Під час робочого візиту до Грузії спеціально зверталася увага на питання соціальних виплат, зокрема пенсій. Так ось, пенсії дійсно не виплачуються в Абхазії, але створений працюючий механізм, ніхто не обмежений статусом внутрішньо переміщеної особи чи будь-яким іншим статусом для того, щоб отримати пенсійні виплати. Єдине, що людина повинна зробити, це виїхати на територію Грузії. І щоб наблизити адміністративні послуги, центри надання адміністративних послуг розміщуються у безпосередній близькості до кордону. Друге питання, що робиться для того, аби прослідкувати на що використовуються кошти — будуються спеціальні торгівельні центри, в яких люди одразу по виходу з адміністративних центрів, можуть використати ці кошти, щоб придбати продукти харчування та інші товари.

Користуючись можливістю, хочу ще раз наголосити на позиції Управління Верховного комісара ООН з питань біженців, яка неодноразово підкреслювалася і полягає в тому, щоб розірвати «гордієв вузол», який існує між прямим зв’язком статусу внутрішнього переселенця і можливістю отримувати будь-які соціальні виплати, включно з пенсіями. Це штучно збільшує кількість внутрішньо переміщених осіб, ми маємо поважати вибір людини і її бажання лишитися проживати у власному будинку, на непідконтрольній території — це її право, її можливість. Ми не маємо створювати адміністративні перешкоди, які б змушували таку людину реєструватися як внутрішньо переміщена особа лише для того, щоб отримати ті виплати, які їй належать по праву. Саме про це і говорить пункт 17.3 резолюції ПАРЄ, який нагадує Україні про її зобов’язання щодо своїх громадян навіть на непідконтрольних територіях.

Лариса Заливна, луганська обласна громадська правозахисна жіноча організація «Чайка»:

Моя беззаперечна думка, що необхідно виплачувати пенсії на непідконтрольних територіях. Хочу сказати, що резолюція 2133 дещо суперечлива, на мій погляд, бо політичні оцінки і оцінки гуманітарні відрізняються, згідно з резолюцією. Політично начебто визнаються де-факто утворення «ДНР» і «ЛНР», але гуманітарно все-таки розподіляються обов’язки між російською і українською владою.

Радію, що всі звернули увагу на пункт 17.3 резолюції. Однак також хочу наблизитися до самих механізмів, про які говорила Олександра Дворецька. Вони стихійно почали складатися, люди самі почали організовуватися, часто ризикуючи своїм життям, коли виїжджають за пенсіями. Мені, наприклад, скаржаться з Донбасу, що людина не повертається, чи то вона втекла з цими грошима, що малоймовірно, адже її сім’я лишається на непідконтрольній території, чи то вона вбита. Тобто треба розуміти, що ті явища, які складаються стихійно, мають під собою певну основу і треба їх вкладати в певні рамки і працювати в цьому напрямку.

Ще хочу сказати про термінологію, яку використовують спеціалісти з ПАРЄ: «щодо доступу до виплати пенсій і соціальної допомоги» (п. 17.3 резолюції) — це точна калька з постанови Кабміну, на яку мало звертають увагу, номер 1596 від 13 серпня 1999 року «Про пенсії та грошову допомогу», і в ній те, що фінансисти пізніше назвали соціальними виплатами, чітко розділено, а саме, поняття «пенсії» та «грошової допомоги», тобто цю редакцію і бере ПАРЄ в свою резолюцію. А у нас фінансовим документом все це об’єднано в соціальні виплати, тим самим прирівняні різні за своїм походженням і змістом пенсія і соціальна допомога, тому всі подальші документи, які йдуть в розвиток цієї термінології, примушують, щоб людина на окупованій території написала заяву, щоб прийшли, перевірили її стан, який перевіряться тільки для соціальної допомоги, а не для пенсій, щоб все це було оформлено, як того вимагає процедура. Першого листопада — 4 дні, як не стало Надії Петрівни Міцкевич, яка в молодості була в’язнем концтабору, прожила все своє чесне життя вчительки і померла від голоду. Вона не отримувала пенсії, бо фізично не могла виїхати, щоб її отримати. Таких прикладів багато, саме ці люди найбільше потребують нашого захисту та допомоги. А все починається з елементарного — наведення порядку в термінології і документах.

Юрій Гуков, громадська організація «Харківська правозахисна група»:

Наша організація працює з пенсіонерами, які вважаються внутрішньо переміщеними. Тут би хотілося відзначити, як розвивалася градація в залежності від зміни концепції держави: спершу людей називали тимчасово переміщеними, потім вимушено, тепер це внутрішньо переміщені люди. Згоден з твердженням, що виплата пенсій та соціальної допомоги жителям окупованих територій — це обов'язок держави. Хотів би нагадати людям, які уважно стежать за розвиту ситуації з 2014 року, що СБУ за цей час кілька разів звітував про те, що були спіймані якісь люди, які отримували пенсії на підконтрольній території і намагалися доставляти ці пенсії на непідконтрольні території. На щастя, подібні випадки зійшли нанівець, але зате до нас надходить інформація про те, що в таких населених пунктах, як Новопсков, Біловодськ, Марківка, Мілове — північ Луганської області, зараз зареєстровані в пенсійних фондах в десятки разів більше людей, ніж зареєстровано в самому районі. Тобто, це ті пенсіонери, які приїжджають за пенсією. Це згаданий раніше «пенсійний туризм». На жаль, дана ситуація не прикрашає Україну, і з цим, безумовно, треба щось робити.

Окремо зауважу, що почали з'являтися люди, які відмовляються від статусу вимушених переселенців, оскільки держава зобов'язала людей, які мають Донецьку та Луганську реєстрацію, при будь-яких правових взаєминах і для надання їм адміністративних послуг, отримувати довідку тимчасово переміщеної особи. Але як бути з людьми, які виїхали, припустимо, 5 років тому і мають досі Донецьку та Луганську реєстрацію. Нам вже відомі випадки, коли люди борються не з тим, щоб отримати цю довідку, а навпаки прагнуть відмовитися від цього статусу і довести свою повноцінність в порівнянні з іншими громадянами України, навіть в судовому порядку.

Анастасія Бондаренко, Stabilization Support Services:

Ми підтримуємо позицію щодо механізмів. І є вже декілька розроблених пропозицій щодо здійснення виплат на непідконтрольних територіях із залученням міжнародних організацій, які здійснюють діяльність на непідконтрольних територіях. Тобто пропозиції, як це зробити, у нас вже є. Наведу такий приклад: до нас звертався чоловік, працюючий пенсіонер, який ніколи не мав статусу внутрішньо переміщеної особи, але проживав на непідконтрольній території і працював на шахті. Шахту, як ми розуміємо, фізично неможливо перенести на підконтрольну територію, але ця шахта зареєстрована відповідно до діючого законодавства України на підконтрольній території. Тобто склалася досить цікава ситуація, що особа платить податки в бюджет України, однак аби отримати свою пенсію, вона повинна мати статус внутрішньо переміщеної особи, тому весь цей час людина її не отримує. Ми всі розуміємо, що було б набагато краще, якби ми вирішили це питання на внутрішньому рівні без залучення міжнародних організацій, судів і широкого розголосу проблеми.

Ще кілька слів щодо самої резолюції. На мою думку, будь-яке підтвердження того, що держава повинна дотримуватися своїх позитивних прав та обов’яків, є позитивне рішення. Можливо, загалом дана резолюція не є особливо радісною подією для України, але конкретний пункт 17.3 резолюції, який вже був озвучений, слід вважати позитивним моментом.

Тетяна Матюх, Міністерство соціальної політики України:

Ніхто не відмовляється виплачувати пенсії, заявляю це як представник Департаменту пенсійного забезпечення. Якщо необхідно, ми розглянемо і виправимо ті документи, які заважають, а не допомагають. Ми чудово бачимо існуючу ситуацію, до нас регулярно звертаються люди, надходять дзвінки. Процедура прийняття рішень з цих питань передбачає розгляд з громадськими організаціями та центральними органами влади. Повторюся, що ми готові сідати за стіл переговорів і спільно вирішувати ці проблеми.

Любов Бричок, Пенсійний фонд України:

Зрозуміло, що тема стосувалася не лише питання платити чи не платити. Обов’язок України щодо виплати пенсій на непідконтрольних територіях є безумовним. Питання в тому, що органи Пенсійного фонду здійснюють зустріч з пенсіонерами — особами, які мають право на ці кошти — на жаль, не безпосередньо напряму, а за посередництвом банківських установ і національного оператора поштового зв’язку «Укрпошта». Як би ми не намагалися контролювати виплати пенсій на непідконтрольній території, можливості це повністю проконтролювати немає.

Щодо маломобільних груп населення, дійсно, забезпечити стабільну роботу на непідконтрольній території досить важко, і ми будемо вдячні за пропозиції, які дозволять забезпечити цільове використання пенсійних коштів, тобто гарантують те, що вони доходять до особи, якій призначалися.

Інше питання в тому, що ми потребуємо перелік громадян, які потребують такого механізму виплати. Для прикладу, станом на липень 2014 року, було зареєстровано 145 тисяч пенсіонерів, які були на обліку на нині непідконтрольній території Донецької та Луганської області. Всі ці люди не зверталися до Пенсійного фонду з приводу виплати пенсій, але ця кількість людей є досить орієнтовною, невідомо чи всі ці особи залишаються там і потребують виплат, оскільки, судячи із звернень до нас, значна кількість виїхали за межі цих територій, як-то до РФ та до інших зарубіжних країн, з якими у нас існують угоди щодо територіального принципу пенсійного забезпечення. Тобто відповідальність за пенсійне забезпечення несе країна, на території якої особа постійно проживає.

Крім того, існує проблема, що всі матеріали — пенсійні справи (основний документ, відповідного до якого виплачується і призначається пенсія) залишилися на непідконтрольній території, незалежно від того чи переїхала людина, чи зареєструвалася як внутрішньо переміщена особа чи ні. Тобто ми не маємо доступу до правової інформації. Ми виплачуємо зараз пенсії спираючись на інформацію, яку вдалося зберегти, бо немає можливості вивезти з непідконтрольних територій пенсійні справи, отримати повні відомості щодо підприємств, установ, організацій, за рахунок яких виплачувалися пенсії, що необхідно для пільгових категорій пенсіонерів.

Якщо буде створена спрощена процедура збору інформації, буде набагато легше. Це жодним чином не має вплинути на суму чи на спосіб доставки пенсії, тому ми будемо раді будь-яким пропозиціям щодо удосконалення механізму на непідконтрольній території. Ми вивчали міжнародний досвід, крім рішень судів не існує механізмів, коли держава б забезпечувала виплату пенсій на постійній основі у подібних випадках.

«Каратєль» рейтингує: червень 2017 року
5 Липня 2017

«Каратєль» рейтингує: червень 2017 року

За оцінками користувачів додатку

Детальніше
«Каратєль» рейтингує: квітень-травень 2017 року
6 Червня 2017

«Каратєль» рейтингує: квітень-травень 2017 року

За оцінками користувачів додатку

Детальніше
Андрій БОГДАНОВИЧ про мобільний додаток «Каратєль»
21 Квітня 2017

Андрій БОГДАНОВИЧ про мобільний додаток «Каратєль»

В Українському кризовому медіа-центрі

Детальніше